ФОТО ПРЕССЛУЖБИ НАТО
Генсек НАТО Єнс Столтенберг (ліворуч) пропонує перевести військову підтримку Києва з боку союзників на довгострокову й передбачувану основу.
Український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба приїхав до штаб-квартири НАТО у Брюсселі, аби говорити із союзниками виключно про одну річ – постачання додаткових систем протиповітряної оборони Patriot.
“Один із дуже досвідчених міністрів сказав, що це була найжорсткіша промова міністра закордонних справ, яку він чув у своєму житті. Я перепросив за те, що зіпсував святковий настрій – день народження НАТО, але я відчував, що потрібно занурити колег у сувору реальність жителів Харкова, Одеси, Львова”, – розповів він українським журналістам після зустрічі.
Ця тональність різко контрастувала з амбітною ідеєю авторства генерального секретаря Альянсу Єнса Столтенберга, яка має перевести військову підтримку Києва з боку союзників на довгострокову й передбачувану основу.
По суті це – натовський аналог двосторонніх безпекових угод, які Київ нині укладає з партнерами.
Або, якщо хочете, “гарантій безпеки”.
І схоже, ці “гарантії” будуть представлені на саміті Альянсу у Вашингтоні в липні як прогрес на шляху до членства України в НАТО. А от про “запрошення до членства” – яке було б найбільш бажаним результатом Києва на зустрічі лідерів НАТО в липні – схоже, доведеться забути.
Ідея Столтенберга наразі ще не пропрацьована до кінця, але очільники зовнішньополітичних відомств країн НАТО вже дали “зелене світло” попередньому плануванню – яке має завершитися через кілька тижнів.
У подробицях розбиралася “Європейська правда”, яка стежила за перебігом дискусій у Брюсселі.
НАТО перебирає на себе “Рамштайн”
Ідею нової багаторічної ініціативи підтримки України висунув генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг.
Перед зустріччю міністрів закордонних справ у штаб-квартирі НАТО 3 квітня він пояснив, що союзники повинні “змінити динаміку нашої підтримки” та “забезпечити надійну і передбачувану безпекову допомогу Україні на довгострокову перспективу”.
“(Це потрібно для того) щоб ми менше покладалися на добровільні внески і більше – на зобов’язання НАТО; менше – на короткострокові пропозиції і більше – на багаторічні зобов’язання”, – додав Столтенберг.
По суті, ініціатива генсека НАТО складається з двох пов’язаних між собою компонентів, які раніше вже озвучувались у тому чи іншому контексті.
Перший компонент – посилення ролі НАТО в координації військової допомоги Україні.
Це, серед іншого, означає відхід від провідної ролі Контактної групи з питань оборони (відомої як формат “Рамштайн”), яку очолюють США, на користь Альянсу. І так, у цьому координаційному механізмі під егідою НАТО – хай у якій формі він буде втілюватись – братимуть участь і держави за межами Альянсу.
Логіка в цій пропозиції є хоча б тому, що на членів НАТО й так, за словами Столтенберга, припадає 99% військової допомоги, яку отримує Україна.
Другий компонент – створення багаторічного багатомільярдного фонду підтримки України під егідою НАТО.
Знову-таки, публічно про подробиці цього фонду автор ідеї не говорив. Але численні джерела у ЗМІ та очільники зовнішньополітичних відомств країн-членів НАТО підтвердили: початкова пропозиція передбачає створення п’ятирічного фонду на загальну суму $100 млрд.
Цей фонд стане своєрідним спільним каналом фінансування нинішньої військової підтримки Альянсу, навчання українських військових і – що вкрай важливо – летальної військової допомоги Україні.
У такому разі – без перебільшення – йтиметься про докорінну зміну політики НАТО.
Адже досі Альянс намагався зробити все, аби безпосередньо не долучатися до постачання зброї, позаяк остерігався ескалації з боку Росії.
“Подушка безпеки” на випадок Трампа
Москва, намагаючись виправдати невдачі початку повномасштабного вторгнення в Україну, ще з 2022 року активно просуває тезу, що воює в Україні з “цілим НАТО”.
Звісно, сама по собі ця теза – окозамилювальна пропаганда. Але в її основі лежить проста теза: мовляв, країни Альянсу озброюють Україну, тож беруть безпосередню участь у конфлікті.
Але в НАТО намагалися максимально відмежуватись від цієї тези й підкреслювали: летальна військова допомога – це справа окремих країн-членів.
Власне, саме тому на початку повномасштабного вторгнення для її координації створили окремий формат “Рамштайн” на чолі зі США – найбільшим донором зброї Києву. НАТО не взяв на себе й навчання українських військових: координувати цю ініціативу зголосилася Велика Британія і згодом – Євросоюз.
Власне, Альянс справді надавав Україні військову допомогу, але нелетальну – на кшталт спорядження, військової форми, аптечок і сухпайків. Натомість військову підтримку на себе перебрав Євросоюз: спершу – шляхом співфінансування витрат держав-членів, а згодом – і фінансування виробництва нової зброї та розбудови потужностей.
Що ж спонукало генсека НАТО Єнса Столтенберга перейти цю червону лінію?
Одна з головних причин – намагання перестрахуватись на випадок майбутнього президентства Дональда Трампа у США.
