директор центру

borsukБорсук Євген Ілліч, 1958 року народження, освіта вища, юридична. Після закінчення середньої школи навчався в технічному училищі. Трудову діяльність розпочав на Кременчуцькому автомобільному заводі. Після служби в Збройних Силах України працював в органах внутрішніх справ, пройшов шлях від посади слідчого до керівника слідчого підрозділу правоохоронного органу. Тривалий час працював в центральному апараті податкового органу на посаді заступника начальника Слідчого управління податкової міліції ДПА України. В цей період у складі робочої групи Верховної Ради України спільно з науковцями, працівниками Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, приймав активну участь у розробці нового Кримінально-процесуального кодексу України. Згодом був прийнятий на службу до органів прокуратури. Працював на посаді першого заступника начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Звільнившись за власним бажанням з органів прокуратури займається громадською діяльністю. Нагороджений державними нагородами, відомчими медалями та відзнаками. Одружений, син юрист.

Шляхи подолання корупції

  Корупція це не просто використання особою наданих їй службових повноважень з метою одержання неправомірної вигоди для себе або для інших осіб, це загроза національної безпеки держави. Особливого загрозливого стану вона набула за останні роки. Це явище негативно впливає практично на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, соціальну сферу, управління, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корупційні зв’язки фактично руйнують правові, етичні відносини між людьми і поступово перетворюються у норму поведінки. Розв’язання цієї проблеми є надзвичайно актуальною та першочерговою справою для України. Верховною Радою України 11 червня 2009 року був прийнятий пакет антикорупційних законів. Цей пакет складався з трьох Законів: “Про засади запобігання та протидії корупції”, “Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень” та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення”. Однак, окремі положення цих законів не відповідали чинному законодавству, запропоновані у них заходи вирізнялися безсистемністю, заплутаністю і неефективністю. Крім того, громадськістю та експертами неодноразово висловлювалися критичні зауваження щодо цих законів. Наголошувалося на неможливості застосування цих актів, оскільки вони порушують гарантовані Конституцією України права і свободи громадян. Суперечливість та незрозумілість цих законів створювали передумови для обмеження прав і свобод громадян, у тому числі шляхом протиправного втручання в їх приватне життя. Певна частина правопорушень, які цими законами визнаються корупційними, такими за своєю суттю не можуть бути визнані. Зокрема, це стосується норм щодо порушень обмежень, суб’єктом відповідальності, в яких було передбачено фізичну особу підприємця, нотаріусів, осіб рядового складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, технічний персонал правоохоронних органів. Крім того, Конституційний Суд України, розглянувши конституційність окремих положень антикорупційних законів, визнав такими, що не відповідають Конституції Україні (є неконституційними) окремі положення Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції”. Неконституційність норм стосувалася встановлення у Законі обов’язку проведення спеціальної перевірки не лише стосовно особи, яка претендує на зайняття відповідної посади, а й щодо близьких їй осіб. Крім того, Конституційний Суд України звернув увагу на неконституційність обмеження права окремих категорій громадян на зайняття у позаробочий час іншою оплачуваною діяльністю. Суд у своєму Рішенні від 6 жовтня 2010 року 21-рп/2010 зазначив, що здійснення суто наукової чи викладацької діяльності, якщо вона є джерелом законного та раціонально обґрунтованого за розміром доходу, не може бути визнано корисливими діями особи при виконанні нею своїх службових обов’язків. Саме з огляду на ці та інші обставини Верховною Радою України неодноразово приймалися рішення про перенесення строків введення в дію даного пакета антикорупційних законів. З іншого боку строки, в які розглядаються ці законопроекти набули, я би сказав,  детективного характеру. Воно й зрозуміло, адже окремі народні депутати на собі приміряють певні його положення. А чи не зачіпають вони їх інтереси та інтереси їх близьких? Згодом з метою посилення відповідальності за корупційні діяння у прийняті закони були внесені зміни та доповнення, зокрема. 18 квітня 2013 року прийнято Закон України №221-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією». Цим Законом внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення та до Кримінального кодексу України. Так, у КК України статті 354 (підкуп працівника державного підприємства, установи чи організації), 368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою), 369 (пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі) викладено у новій редакції. Крім того, назву та абзац перший частини першої статті 370  (провокація підкупу) викладено в новій редакції. Крім того, Верховна Рада прийняла закон про люстрацію суддів. За закон про відновлення довіри до судової системи України N4378-1 проголосувало 234 народних депутатів. Згідно з законом, тимчасова спеціальна комісія проводить перевірку суддів, щодо яких є сумніви, що вони приймали рішення відповідно до закону. Зокрема, підлягають перевірці судді, які приймали рішення про обмеження прав громадян на проведення мітингів і зборів в період з 21 листопада 2013 року до вступу закону в силу; про обрання запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою осіб, які визнані політв’язнями; а також рішень про адміністративні стягнення з учасників акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до вступу закону в силу; рішень про позбавлення статусу народного депутата і т.д. Встановлюються нові правила формування суддівських органів. Зокрема, на адміністративні посади судді обираються шляхом таємного голосування з числа суддів, що працюють у даному суді. Делегати на з’їзд суддів обираються конференціями суддів загальних, адміністративних і господарських судів у всіх областях України за принципом – один делегат від двадцяти суддів. Раду суддів України обирають делегати з’їзду суддів. Новими членами Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, а також суддями Конституційного Суду України, які призначаються з’їздом суддів, можуть бути лише особи, призначені відповідно з вимогою даного закону. Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. На наш погляд, вказані дії в певній мірі можуть впливати на стан корупції, проте вони є не достатніми. Для того, щоб подолати корупцію, необхідні зусилля не лише правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з цим ганебним явищем, але й спільні дії всіх державних службовців, громадськості, ЗМІ, окремих громадян. Але обов’язковою умовою повинна бути політична воля глави держави. Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за дії, які пов’язані з корупційними діяннями. Інша справа, як бути громадянину України, підприємцю, якщо посадовець будь-то податківець, прокурор, слідчий, чи працівник органу дізнання або якогось іншого державного органу  вимагає від нього хабар? До кого тоді звертатися за допомогою, як захистити не лише свої права, але свій бізнес, своїх колег по підприємницькій діяльності? На сьогодні встановлено певний порядок, який визначає послідовність дій громадянина у разі вимагання хабара. Адже законами встановлено перелік державних структур, які зобов’язані прийняти такі звернення, провести перевірку та притягнути винного до передбаченої законом кримінальної відповідальності. До таких органів відносяться: служба безпеки, прокуратура, органи внутрішніх справ, податкова міліція. Але парадокс цієї ситуації полягає в тому, що коли громадянин звертається до представника влади, немає ніякої гарантії того, що саме цей посадовець не висловить до нього свої вимоги щодо виплати винагороди за те, що він буде займатися його справою. Інколи правоохоронці займають зовсім суперечливу позицію. Особа, яка звернулася за допомогою, є потерпілою від злочину, і замість того щоб її отримати, піддається «культурному» тиску з боку правоохоронця під різними мотивами, у тому числі буцімто через наявність в його діях протиправних дій. Злочинцем у цьому разі ніхто не бажає займатись, адже це складно, його треба розшукувати, необхідно займатись збором доказів, а потерпілий, як законослухняний громадянин, завжди поруч, з’являється по виклику і може сплатити винагороду за те, щоб більше його не викликали. Це вам приклад фактичного руйнування правових, етичних відносини між людьми та норма поведінки окремих чиновників. На наш погляд, система правоохоронних органів потребує якісних змін, вироблення чітких механізмів співпраці з громадськістю та відновлення довіри громадян України до її представників. У 2010 році колектив однодумців зініціював створення Всеукраїнської громадської організації «Національний Координаційний Комітет сприяння протидії корупції», сайт www.nkkspk.com.ua. Практика засвідчує, що саме Комітет може виступати відповідним механізмом захисту інтересів особи, у якого вимагається хабар або будь-якої іншої особи, стосовно якої допущено порушення її прав. Адже подавши офіційну заяву, особа приречена на постійні виклики не лише до працівників міліції, які будуть проводити перевірку, але й до слідчого, органів прокуратури, судді і так далі. Для підприємця є важливим час, який він хоче витрачати на бізнес, а не постійні відвідування державних установ. В даному випадку представники Комітету можуть повністю знівелювати час на поїздки до правоохоронців, тим самим створити певні умови для займання бізнесом. На сьогодні Комітет всіляко намагається відстояти права, свободи та інтереси осіб, які звертаються за допомогою з різних питань, незалежно від складнощі та тяжкості правопорушень, які вчинені стосовно таких осіб.   Голова Комітету Є.І.Борсук